Книга "Чарівний світ казок"

Чарівний світ казок В.О.Сухомлинського

(голосні читання  казок В.О. Сухомлинського )

Бібліотекар: Зубкова В.А.

Мета: познайомити читачів з казками В. Сухомлинського; виховувати любов, шанобливе ставлення до книги, формувати загальнолюдські цінності.

Читацьке призначення: для учнів молодшого шкільного віку

Обладнання:

– портрет В.О.Сухомлинського;

– книжкова виставка

 «Радимось з В.Сухомлинським»;

– планшет для гри «Мудрий квадрат», запитання для гри;

 «Мудрі поради В.О. Сухомлинського»

Епіграф заходу

«Діти повинні жити у світі краси, гри,

казки, музики малюнка, фантазії,

творчості»

В. Сухомлинський

Бібліотекар: Всім – добрий день, друзі! Ми раді зустрічі з вами. Сьогодні, в цей гарний, теплий, осінній день 28 вересня ми зібрались у бібліотеці згадати і вшанувати людину з Великої літери, великого Вчителя, педагога-гуманіста, творця педагогічної системи, директора Павлиської середньої школи.. Ви вже здогадались кого ?  Василя Олександровича Сухомлинського.

Він мав повне право сказати про себе: «Серце віддаю дітям». За коротке, як спалах життя, він встиг зробити дуже багато, залишити глибокий слід на землі. Написав немало книг, склад 1500 дитячих казок, залишив нам багато порад. Він закінчив Полтавський педагогічний інститут (1939). 1935 р. розпочав свою педагогічну діяльність. Працював учителем у Василівській школі Онуфріївського району, учителем і завучем в Онуфріївській середній школі. Багаторічний (1947—1970) директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук (з 1955) Книга В.О.Сухомлинського «Серце віддаю дітям» (1969) удостоєна Державної премії УРСР
Учень: Василь Олександрович народився 28 вересня 1918 р. в с.Василівка Онуфріївського р-ну Кіровоградської області в бідній сім’ї.

Ніколи доля не ходила

До нього з теплим рукавом.

У хаті, бідній колоском

Його селянка народила.

Навчався Василь Олександрович у Василівській школі, а коли йому виповнилося 16 років, пішов учитися на вчителя української мови та літератури. Коли розпочалася війна, відправився на фронт, де був тяжко поранений. Після війни Василь Сухомлинський був призначений директором сільської школи в Павлиші. Керував він цією школою до останніх днів свого життя.

Бібліотекар: Ось така нелегка доля була у Василя Олександровича Сухомлинського. Він працював директором, вчителем сільської школи, у вільний час писав казки, оповідання, вірші саме для таких дітей як ви. І, дійсно, його твори люблять і наші читачі. Можливо серед вас є теж ті, хто вже читав книжки Василя Сухомлинського.

– Хто читав? Молодці! Назвіть, будь ласка які саме? (відповіді).

Бібліотекар (біля виставки): Перед вами  відома вам збірочка казок, оповідань – «Чиста криниця», «Куди поспішали мурашки», «Казки школи під голубим небом» (знову продемонструвати) і ось нова книга, де також багато нових цікавих, повчальних творів Василя Сухомлинського і деякі читачі вже познайомились з нею. Так? Отож, зараз ми помандруємо сторінками книги «Вічна тополя»

Бібліотекар:  Василь Олександрович Сухомлинський: (звернути увагу дітей на портрет)говорив, що «Школа – це перш за все книга». Зараз ми згадаємо казки Василя Сухомлинського, почитаємо нові та пограємось і відпочинемо

Ми хочемо представити вашій увазі казки «чому заплав Петрик», «Найкрасивіше і найбридкіше», «Найледачіший у світі кіт», «Акція підказала» та інші. Ці невеликі  казочки, оповідання вчать пізнавати і любити рідну природу, бути людяними і добрими. Давайте прослухаємо разом.

  

Бібліотекар: Отож, почнемо…

найкрасивіше і найбридкіше

Хлопчикові загадали в школі написати твір: «Що ти знаєш про найкрасивіше і найбридкіше». Довго думав Хлопчик і не міг утямити, що у світі найкрасивіше і що — найбридкіше. Йому здава­лося, що найкрасивіше — це квітка бузку. А найбридкіше — жаба. Пішов до Дідуся та й питає: справді  це так?

—      Ні,—сказав Дідусь.— Найкрасивіше — це людська праця. А найбридкіше те, що пускає цю працю на вітер. Іди, походи кілька днів по землі, й ти побачиш і те, і те.

Пішов Хлопчик. Іде полем. Бачить: поле пше­ничне половіє, нива — колосок до колоска.

—      Ось і є найкрасивіше,— думає Хлопчик.— Це ж людська праця.

Іде далі. Підходить до школи. Бігають діти, гуляють. Одна дівчинка їсть хліб із маслом. Не­доїла, кинула шматок хліба на землю, до подруг побігла.

—         Це найбридкіше,— збагнув Хлопчик.— Адже вона пускає на вітер людську працю.

НАЙЛЕДАЧІШИИ У СВІТІ КІТ

Лежав на столі Кіт. Дівчинка поставила перед ним дві тарілки — одну із сметаною, другу — з молоком.

Кіт подумав: це дівчинка принесла мені часту­вання. Але що краще: сметана чи молоко? Кіт збирався подумати, що краще, але не міг думати — такий він був ледачий.

Коли це у відчинене вікно залетів горобець. За­летів, сів на стіл і клює там якісь крихти. Тепер перед Котом було вже три смачні речі: сметана, молоко і горобець. Та хіба легко зважитися, що з цих трьох речей найсмачніше? Кіт збирався поду­мати, що ж найсмачніше, але думати було важко.

Він заплющив очі й заснув.                                                                               

Це був найледачіший у світі Кіт.

НАВІЩО КАЖУТЬ СПАСИБІ?

Дрімучим лісом ішло двоє подорожніх. Дідусь і хлопчик. Було жарко, хотілося пити.

Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилились, на­пилися.

Дідусь сказав:

         —        Спасибі тобі, струмочку.
Хлопчик усміхнувся.

—         Чого ти усміхнувся, хлопче? — запитав дідусь.

—         Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові спа­сибі? Він же не жива істота: не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів.

—         Це так. Якби води напився вовк, він міг би й не дякувати. Ми ж не вовки, а люди. Розумієш, навіщо людина говорить спасибі? А знаєш, кого це слово вшановує, звеличує, підносить?

Хлопчик замислився. Він ще ніколи не думав над цією мудрою істиною. Тепер саме був час поду­мати: дорога через ліс ще довга.

ЧОМУ ЗАПЛАКАВ ПЕТРИК

Мама залишила Петрика дома, а сама пішла до крамниці по хліб.

Петрик сидів біля відчиненого вікна. На вікні стояла кришталева ваза. Надворі було тепло. Сяяло сонце, співали пташки.

Великий барвистий метелик сів на кришталеву вазу. Петрикові захотілося впіймати метелика. Він зіп'явся на вікно, простяг руку, штовхнув вазу. Кришталева ваза впала на подвір'я й розбилася.

—      Що ж тепер буде? Що скаже мама? — засу­мував хлопчик.

Він позбирав скалки, відніс на город, закопав маленькою лопаткою в землю.

Сів біля вікна Петрик і жде маму.

Ледве мама відчинила двері, Петрик підбіг до неї й каже:

—      Мамо, то не я розбив кришталеву вазу. Не я скалки відніс на город і закопав маленькою лопаткою.

В очах матері Петрик відчув тривогу.

        —        Хто ж розбив вазу? — запитала вона.

        —         Метелик,— тихо відповів Петрик.
Мама усміхнулась.

—         Як метелик розбив вазу — це зрозуміло...— сказала вона.

         — Але як він відніс ті скалки на город і як закопав їх — дивно.

Петрик теж здивувався. Настільки здивувався, що аж заплакав.

АКАЦІЯ ПІДКАЗАЛА

Зібралися ми до лісу. Вчитель каже:

-       Треба спершу дізнатися, чи не буде сьогодні дощу.

-       А як?

-       Спитаємо жовту акацію, - мовить учитель. – Як на її квітах багато бджіл, - нічого і йти.

      Подивились ми на квіти, а там справді – аж гуде. Не підемо сьогодні до лісу.

Перед дощем на квітах жовтої акації виступає солодкий сік, - пояснив учитель. – Бджоли й летять на той сік. А ми з вами дізнались, що буде дощ.

ЛЕЛЕКИ ПРИЛЕТІЛИ

Мама каже:

-       Лелеки прилетіли, на крилах ключик від сонця принесли. Відмикають тим ключиком великі золоті ворота, і сонце піднімається вище й вище в небо. Ось що приносять весною лелеки.

Вони живуть парами, мостять гнізда на хатах і повітах.

- Де живе лелека – там щастя живе, - каже бабуся. Бо лелека – сонячний птах. Він зустрічає сонце вранці й проводжає його на спочинок увечері. На зорі лелеки піднімаються з гнізда й злітають високо в небо. Там радісно клекочуть – вітають сонце. А ввечері стоять над гніздом і дивляться на захід.

Мама каже:

- То вони думають, скільки ще днів ходитиме сонце так високо й коли почне опускатися.

Ось лелеки відлітають. Вони довго-довго кружляють на своїм гніздом. Прощаються зі своєю домівкою, із Україною. Обіцяють, що весною неодмінно прилетять.

                                                          ГРА „Мудрий квадрат"

Прочитавши декілька оповідань та казок автора, ми пропонуємо дітям пограти в гру „Мудрий квадрат". Ця гра сприяє закріпленню прочитаного, розвиває інтелектуальні здібності дітей, кмітливість, уважність, вміння швидко орієнтуватися у завданні. Необхідно прочитати речення, і якщо воно неправдиве, знайти і закреслити відповідний квадрат, а потім із не закреслених квадратів скласти і прочитати зашифрований вислів.

Гра може проводитися колективно або індивідуально. У першому випадку читачам демонструється плакат, на якому намальовано „Мудрий квадрат" із зашифрованим висловом, і вони разом дають відповіді на запитання. У другому варіанті кожен читач отримує зашифрований вислів, який він має розшифрувати, на окремому аркуші. Переможцем стає той, хто зробить це якнайшвидше.

	А	Б	В	Г
1	ЧИТ	АЧ	АН	НЯ
2	КОМ	-	ОСЬ	ЦЕ
3	ВІКО	КР	НЦЕ	УГ
4	У	СВ	ВЧА	ІТ

Питання до гри

А.1 Перед дощем на квітках жовтої акації багато бджіл. (Так)

А.2 . Діти пішли на екскурсію до лісу (Ні )

А.З Осінь - це старша дочка Діда Мороза. (Так).

А.4 Бояться осені пташки. (Так).

Б.1 Молодшу дочку Діда Мороза звати Зима. (Ні. Весна).

Б.2 . У кота було три смачні речі? (Так).

Б.З  Кіт спіймав горобця (Ні).

Б.4 Бабуся каже: „Де живе лелека - там щастя живе". (Так).

В.1 Лелеки живуть парами. (Так).

В.2 Петрик сказав мамі правду (Ні).

В.3 Мама залишала Петрика одного вдома (Так).

В.4  Кришталеву вазу розбив метелик? (Ні).

Г.1 Дідусь дякував струмочку ? (Так).

Г.2 Найкрасивіше це людська праця (Так).

Г.З  Вовк говорить «спасибі»  (Ні).

Г.4 Лелеку називають сонячним птахом (Так).

Речення до гри „Мудрий квадрат" були підготовлені після читання таких художніх мініатюр В.О.Сухомлинського, як «Акація підказала», «Найкрасивіше і найбридкіше», «Як починається осінь», «Чому заплакав Петрик», «Лелеки прилетіли», «Найледачіший у світі кіт», та «Чому кажуть спасибі»

Після розшифрування „Мудрого квадрату" читаємо вислів „Читання - це віконце у світ...". Таке визначення дав цьому процесу письменник, педагог-гуманіст В.О.Сухомлинський, уточнивши, що воно «...найважливіший інструмент навчання". А щоб стати таким, „має бути вільним, швидким - лише тоді цей інструмент буде готовий до дії» (Сухомлинський В.О. Твори .- К., 1977.- Т.З .-С. 114).